Що таке інформаційна війна і як в неї воювати

Так от: перша масштабна фікція — назва Київська Русь. Ніколи такої держави не існувало! Це те саме, що ляпнути Варшавська Польща або Лондонська Англія. Була Русь. Без прикметників :-) Кому, спитаєте, стала потрібна Київська Русь? Відповідь (як завжди) поруч — державі, яка присвоїла собі візантійську транскрипцію Russia. І витратила скажену кількість золотих монет на «гонорар» своїх та чужих переписувачів і картографів, за те, щоб замість назви Grande Tartarie, всюди, де лише можливо, з’явилася Russia.

Отак і вийшло, що славетним «брендом» користуються злодійкуваті сусіди, а ми живемо, як це не прикро визнавати, з назвою-замінником. (Город — те, що відгороджено. Вкраїна — те, що вкраяно. «Своя земля», якщо буквально.) І якщо ми деколи (не завжди :-( ) більш-менш в стані відрізнити де наша історія, а де їхня, то середньостатистичному обивателю будь-якої забугрецької держави це вже не під силу. В результаті — повна плутанина: нас вважають або одним народом, або близькими, а насправді і історія, і генетика вперто твердять, що ми докорінно різні нації. Хоча — ніде правди діти — асимільовані дуже сильно. І від цього не просто ще більша плутанина, а на додачу ціла купа проблем з самоідентифікацією в _ДУЖЕ_ великої кількості людей.

Так що «кохайтеся чорнобриві...» і далі по тексту ;-)
 

З іншого боку, якщо хтось думає, що наш випадок унікальний — поспішу розчарувати: порівняно не так давно — в середині 20 століття утворилася держава Ізраїль. Що з нею не так? На перший погляд все в порядку, доки не задуматися над фактами: нащадки людей, які жили лише в Юдеї (згадайте Біблію — всі ізраїльські землі навколо вони вважали поганськими) зацапали собі майже весь Ізраїль (так, так — включно з тими «поганськими» територіями). Ну хто б сумнівався, що вони себе не образять :-)

От так-от незначні маніпуляції зі словами, термінами, фактами здатні поступово накопичуватися і приносити вигоду певним «замовникам».
 

Ну а тепер давайте повернемося до наших баранів — аудиторії, яка цікавиться українськими новинами. На превеликий жаль серед них дуже багато направду рідкісних баранів. І вони, по великому рахунку, в тому не винні. Винна держава, яка абсолютно не фільтрувала потік інформації, який і свої ідіоти і чужинецькі запроданці виливали на наші голови. Куди дивилися відповідні служби ми всі прекрасно знаємо — в свої гаманці, де регулярно з’являлися (і я чомусь впевнений, що в багатьох і досі продовжують з’являтися) сусідські 30 срібняків.

Якісь номінальні зрушення ніби є, але більшість роботи мусимо робити своїми силами (зрештою як і з забезпеченням не інформаційного, а цілком реально фронту).

Що ми можемо зробити?
 

Перше — термінологія.

Коню понятно, що якби реально ополчилося місцеве населення того клаптика Донецької і Луганської областей, то регулярна армія їх би швидко роззброїла і був би святий спокій. Тому треба називати речі своїми іменами: ніяких «ополченців» немає — є терористи спонсоровані Росією (частина з них свої сепаратисти, частина — російські диверсанти) і російські солдати. Можна б просто «бандити», але це вже не відповідає масштабам.

Далі — ні в якому разі не росповсюджувати термін «громадянська війна». Громадянська війна передбачає, що воює між собою населення однієї країни. Як ми вже вияснили — зі своїми армія б розібралася дуже швидко. Зрештою всі знають хто такий Гіркін, прекрасно бачили на відео чеченів, бабаїв і полонених кадрових російських вояків, тому недоречність прикметника «громадянська» очевидна.

З терміном «війна» теж треба бути обережним. По факту це найсправжнісінька війна, але офіційно — антитерористична операція. Тут знову-ж таки справа в називанні речей своїми іменами: ДНР і ЛНР — терористичні угрупування, Росія — держава, яка спонсорує терористів. Для терористів і їх спонсорів дуже в багатьох державах є відповідна законодавча база і чим більше з них визнають такий порядок речей, тим більше шишок посипеться на Росію, тим швидше вона втратить здатність фінансувати і озброювати тих гавриків. (Хоча якщо по чесному особисто мені не дуже зрозуміло чому світ більше боїться тероризму ніж чергової масштабної війни)
 

Друге — гумор.

Для симетричної відповіді тут би мала бути брехня, але масштабно брехати можна лише за підтримки і координації держави, а з цим в нас туго. Тому мусимо задовільнитися лише засобом стримування російської брехні — гумором. Чим більше ми будемо ржати з «клаптика землі і двох рабів», «викопного Чорного Моря», «розіп’ятих вагітних священиків РПЦ», снігурів, синиць і інших вигадок агітаційно-пропагандистського відділу ФСБ, тим меше шансів, що в цю брєдятіну будуть вірити чи в Росії чи де інде.
 

Ну і третій — найнеефективніший засіб: правдивий виклад подій. Як не парадоксально, але правда банально нецікава: новина про те, що захоплений танк, автомат чи кулемет є лише на озброєнні російської армії нудна і вимагає бодай мінімальної ерудиції слухача/глядача. Маразми про рабів, синиць чи берези звучать набагато ефектніше. Та й кількість людей здатних зрозуміти, що снігурі це маразм, а танк — доказ, досить невелика. Але треба поширювати і такі нудні факти, щоб мати можливість швидко тикнути носом тролів, які люблять фразу «а где доказательства». Правда після того, як їм тикнеш ті «доказательства» вони жостко падають на мороз і з’їжджають на іншу тему :-)

Спілкування з тролями і вишуковування розумних людей — процес довгий. Тому і неефективний :-(
 

Тримаймося! Перемога МУСИТЬ бути наша!