Ніби свято...

31.08.2015 Помф’юк Володимир

Blog Day Привіт! Не знаю скільки ще людей пам’ятає, але сьогодні день, в який котрогось року якийсь буржуїн (з перепою напевно) побачив в цифрах 31.08 слово BlOg і запропонував відзначати день блогів. Пасувало би сьогодні поділитися ссилками, на якісь нові блоги, але буду чесний: відносно регулярно читаю що пише Оля, часом заглядаю до Ігоря, деколи до Павла та Сашка, а всі решта — при появі постів в соцмережах буває зайду. Ну вибачайте... Така от я асоціальна істота. Навіть в мережі.

А загалом — останній день літа, останній день серпня — всі підводять якісь підсумки. Хоча, знову ж, якщо бути чесним, то в природі осінь настала вже два тижні тому.

Але — біс з ним. Повірю календарю, що ще кілька хвилин триває літо, і спробую згадати що воно з собою принесло/понесло.

  1. Майонез. Хочете смійтеся, хочете ні — я навчився робити домашній майонез. З рецептом воно ніби і не складно, але все чтиво, що мені траплялося раніше приводило до виливання результатів в унітаз. А цей — получився. Направду получився, бо принаймні два рази мої домашні підміни не помітили.
  2. Депресняк.

    Нє. Саме таскання різнокаліберних опецьків на горбу в депресняк, зрозуміло, не вганяє. А от той факт, що своїми і близько не пахне, а циферки на календарику біжать, ну і вся супутня невесела бурда — ще й як.
  3. Друзі. Вдалося непогано і посидіти, і поблукати. Завжди хочеться більше, але не завжди получається все, що хочеться.
  4. Основна перешкода — робота. Часу віджирає просто вагон. (а в ті два тижні, що я здуру погодився поначальствувати — то ще й троха нервів) Але щоб все ж бути чесним в неї є два незаперечних плюси: перший — очевидний — зарплата, другий — можливо він виключно мій суб’єктивний, але для мене незаперечний — кайф від роботи мозгів. Коли тобі дають N+1 сторінку тексту від якої спочатку очі на лоба лізуть «що з мене хочуть і де моя куфайка?», а через день-два-три-тиждень ти віддаєш працюючу задачу — це кайф!
  5. «Безодня». Тут складно щось написати коротко. Ідіть і дивіться — воно того варте. Ніби нічого нового, ніби все те ж ми бачимо навколо чи не щодня. А от якщо зібрати все докупи, вичавити з нього квінтесенцію і втиснути в три години вистави — мега-сильна річ получається.
  6. Пєпєлац. Після двох тижнів не надто оптимістичних пригод він нарешті їде. Мої минулорічні висновки на тему «не розівчився водити» трохи поспішні — відсутність практики _ДУЖЕ_ сильно дається взнаки. Особливо по Львову. За містом ще сяк-так...
  7. Свинство. Напевно цей ефект можна описати якось інакше, але інше слово щось на думку не спадає. Спробую пояснити про що я: це побічний ефект моєї хорошої пам’яті. Я можу довго не спілкуватися з людьми і зовсім не скучати. І це не залежить від мого відношення до людини. Просто для мене немає великої різниці між «недавно», яке вчора, «недавно», яке місяць-два тому і «недавно» кількарічної давності. Ну чим не свинство з моєї сторони? Визнаю. Може навіть спробую щось якось виправити.
  8. Мозгоклюйство. Чергове Гав! ніби поки що якісь «крапки над і» поставило. Хотілося б без нього, але не витримав.

Перелік не дуже повний і якийсь не дуже оптимістичний. Ну й фіг з ним! Осінь має бути трохи цікавішою.