Дойче зольдатен унд унтерофіцірен

1. Навіщо мені блог?. Та біс його мене знає :-)
   Ні: на початку це було жорстоке експерементаторство і перевірка власних можливостей щось дизайнити, щось писати, пробувати щось на рекламі заробляти. Виявилося, що це не мій формат. Якщо «цікаві досліди» з зовнішнім виглядом і функціоналом я ще час від часу роблю, то на затію регулярно видавлювати з себе якісь тексти, підтримувати рейтинг, тулити якусь рекламу і т.д. я плюнув майже відразу. Серйозна відповідь буде: 90% як записник і полігон для перевірки ідей, 10% — для спілкування.
2. Чи з’являється відчуття натхнення і піднесення від цеї писанини? Не пригадую такого. Як правило, якщо в мене з’являється натхнення, то я можу щось перемалювати в дизайні, поколупатися в коді, а тексти — побічний ефект повсякдення. Максимум: в деякі моменти вони грали роль такої собі «недо-сповіді» (на публіку все-все-все не розкажеш), але то було давно і неправда :-).
3. Чи приносить задоволення спілкування з читачами і чи виходить воно за рамки on-line’у? В силу «особливостей організму» спілкування не є моєю сильною стороною. Тому перехід його в реальний світ — швидше вийняток.
4. Чи буває, що шкодую, що завів блог? Ні. Як кажуть «запас кишеню не тягне» :-) Коли є що — пишу, нема — не пишу. Часом подумую чому не завів його раніше, але то таке... Вже як є так є.
5. Що в блогерстві найважче? Якщо говорити про «комерційне» блогерство — найважче змусити себе регулярно писати статті. А в такому пофігістично-розслабленому варіанті як в мене — найважче знайти правильні «пропорції», щоб і зайвими деталями статтю не перевантажити і думку свою донести.
6. Чи відбулася якась важлива подія завдяки моєму блогу? В глобальному масштабі — ні, особисто для мене — так: я довідався, що мої сумбурні думки і (переважно нон-конформістські) погляди цікаві іншим людям.
7. Чи здатний блог вплинути на чийсь світогляд? Цілком можливо. Вся справа в правильній розстановці слів. І можна навіть не писати нічого такого суперфілософського — часом достатньо просто викликати в когось посмішку.
8. Чому я читаю «Опосередковану щирість»? З чистої цікавості: викладене там бачення світу або просто до мурашок по шкірі нагадує моє власне (частіше) або діаметрально протилежне (рідко, але буває). В першому випадку мені приємно переконуватися, що я не псих-одинак, а в другому — цікаво почути аргументацію іншої сторони.
   І Воробус мене прокляне, якщо я не напишу: а ще там авторка — гарна дівчина :-D
9. Що б ще хотілося побачити на «Опосередкованій щирості»? Важко відповісти. Я тут свої ідеї для дописів розсортувати не в стані, а не те щоб щось комусь радити.
10. На запитання про зауваження відповідь та ж, що і на попереднє: пиши як пишеться. Читачі його за те і читають, що він є отакий, а не інакший.
11. Чи сходимо при нагоді на каву? Immer bereit! Я, правда, віддаю перевагу чаю :-) А якщо б вдалося десь в теплу пору року організувати посиденьки біля вогню, та ще й з якимось шашличком, та ще й чимповище в горах — то б була просто фантастика!

Ото якось ось так... Тепер мені треба придумати своїх 11 запитань і задати їх наступним 11 друзям.

А може краще наступного разу? А то і так щось багато букв получилося...