Що таке інформаційна війна і як в неї воювати

Таку штуку як інформаційна війна насправді винайшли давно-предавно і, зрозумівши первні принципи, розумні люди з незапам’ятних часів ухитрялися обернути слова на свою користь.

Перші згадки про таких хитрунів доходять до нас в міфах і легендах: пам’ятаєте хитрого гінця, який мав повідомити про поразку, а натомість сказав, що військо перемогло? За правду йому мали б зробити «сєкір-башка», а так і свято людям влаштував (недовге, правда :-) ) і шкуру свою зберіг.

Ото власне і є основний принцип інформаційної війни: видавати інформацію так, щоб задовільнити свої шкурні інтереси.

З часом техніка словоблуддя вдосконалилася і її стали застосовувати в масштабах держав, а особливо хитрі спритники — в світовому масштабі.

Найвідоміша брехологія: апокрифічні лжеєвангелія, модифікації і трактування «офіційних» християнських Євангелій. Зовсім не дивно, що таку потужну персону як Ісус Христос, різні пройдохи намагалися використати для своїх цілей. Дивно те, що навіть зараз, маючи всю потугу цифрових технологій, ми досі не в стані відсіяти всю ту брєдотіну, яку давним-давно натикали продажні переписувачі і їх замовники. (Не нагадує стандартних нарікань «ну є ж інтернет — можна знайти і перевірити будь-яку інформацію і дізнатися що насправді відбувається»? Так от з однієї сторони ніби-то й можна, а на практиці — виходить що далеко не завжди...)

Ну і навряд чи я кого здивую, коли скажу, що Україна є об’єктом масштабних фальсифікацій, але в мене є шанс, якщо я розповім з якого часу це все триває.

Так от: перша масштабна фікція — назва Київська Русь. Ніколи такої держави не існувало! Це те саме, що ляпнути Варшавська Польща або Лондонська Англія. Була Русь. Без прикметників :-) Кому, спитаєте, стала потрібна Київська Русь? Відповідь (як завжди) поруч — державі, яка присвоїла собі візантійську транскрипцію Russia. І витратила скажену кількість золотих монет на «гонорар» своїх та чужих переписувачів і картографів, за те, щоб замість назви Grande Tartarie, всюди, де лише можливо, з’явилася Russia.

Отак і вийшло, що славетним «брендом» користуються злодійкуваті сусіди, а ми живемо, як це не прикро визнавати, з назвою-замінником. (Город — те, що відгороджено. Вкраїна — те, що вкраяно. «Своя земля», якщо буквально.) І якщо ми деколи (не завжди :-( ) більш-менш в стані відрізнити де наша історія, а де їхня, то середньостатистичному обивателю будь-якої забугрецької держави це вже не під силу. В результаті — повна плутанина: нас вважають або одним народом, або близькими, а насправді і історія, і генетика вперто твердять, що ми докорінно різні нації. Хоча — ніде правди діти — асимільовані дуже сильно. І від цього не просто ще більша плутанина, а на додачу ціла купа проблем з самоідентифікацією в _ДУЖЕ_ великої кількості людей.

Так що «кохайтеся чорнобриві...» і далі по тексту ;-)
 

З іншого боку, якщо хтось думає, що наш випадок унікальний — поспішу розчарувати: порівняно не так давно — в середині 20 століття утворилася держава Ізраїль. Що з нею не так? На перший погляд все в порядку, доки не задуматися над фактами: нащадки людей, які жили лише в Юдеї (згадайте Біблію — всі ізраїльські землі навколо вони вважали поганськими) зацапали собі майже весь Ізраїль (так, так — включно з тими «поганськими» територіями). Ну хто б сумнівався, що вони себе не образять :-)

От так-от незначні маніпуляції зі словами, термінами, фактами здатні поступово накопичуватися і приносити вигоду певним «замовникам».
 

Ну а тепер давайте повернемося до наших баранів — аудиторії, яка цікавиться українськими новинами. На превеликий жаль серед них дуже багато направду рідкісних баранів. І вони, по великому рахунку, в тому не винні. Винна держава, яка абсолютно не фільтрувала потік інформації, який і свої ідіоти і чужинецькі запроданці виливали на наші голови. Куди дивилися відповідні служби ми всі прекрасно знаємо — в свої гаманці, де регулярно з’являлися (і я чомусь впевнений, що в багатьох і досі продовжують з’являтися) сусідські 30 срібняків.

Якісь номінальні зрушення ніби є, але більшість роботи мусимо робити своїми силами (зрештою як і з забезпеченням не інформаційного, а цілком реально фронту).

Що ми можемо зробити?
 

Перше — термінологія.

Коню понятно, що якби реально ополчилося місцеве населення того клаптика Донецької і Луганської областей, то регулярна армія їх би швидко роззброїла і був би святий спокій. Тому треба називати речі своїми іменами: ніяких «ополченців» немає — є терористи спонсоровані Росією (частина з них свої сепаратисти, частина — російські диверсанти) і російські солдати. Можна б просто «бандити», але це вже не відповідає масштабам.

Далі — ні в якому разі не росповсюджувати термін «громадянська війна». Громадянська війна передбачає, що воює між собою населення однієї країни. Як ми вже вияснили — зі своїми армія б розібралася дуже швидко. Зрештою всі знають хто такий Гіркін, прекрасно бачили на відео чеченів, бабаїв і полонених кадрових російських вояків, тому недоречність прикметника «громадянська» очевидна.

З терміном «війна» теж треба бути обережним. По факту це найсправжнісінька війна, але офіційно — антитерористична операція. Тут знову-ж таки справа в називанні речей своїми іменами: ДНР і ЛНР — терористичні угрупування, Росія — держава, яка спонсорує терористів. Для терористів і їх спонсорів дуже в багатьох державах є відповідна законодавча база і чим більше з них визнають такий порядок речей, тим більше шишок посипеться на Росію, тим швидше вона втратить здатність фінансувати і озброювати тих гавриків. (Хоча якщо по чесному особисто мені не дуже зрозуміло чому світ більше боїться тероризму ніж чергової масштабної війни)
 

Друге — гумор.

Для симетричної відповіді тут би мала бути брехня, але масштабно брехати можна лише за підтримки і координації держави, а з цим в нас туго. Тому мусимо задовільнитися лише засобом стримування російської брехні — гумором. Чим більше ми будемо ржати з «клаптика землі і двох рабів», «викопного Чорного Моря», «розіп’ятих вагітних священиків РПЦ», снігурів, синиць і інших вигадок агітаційно-пропагандистського відділу ФСБ, тим меше шансів, що в цю брєдятіну будуть вірити чи в Росії чи де інде.
 

Ну і третій — найнеефективніший засіб: правдивий виклад подій. Як не парадоксально, але правда банально нецікава: новина про те, що захоплений танк, автомат чи кулемет є лише на озброєнні російської армії нудна і вимагає бодай мінімальної ерудиції слухача/глядача. Маразми про рабів, синиць чи берези звучать набагато ефектніше. Та й кількість людей здатних зрозуміти, що снігурі це маразм, а танк — доказ, досить невелика. Але треба поширювати і такі нудні факти, щоб мати можливість швидко тикнути носом тролів, які люблять фразу «а где доказательства». Правда після того, як їм тикнеш ті «доказательства» вони жостко падають на мороз і з’їжджають на іншу тему :-)

Спілкування з тролями і вишуковування розумних людей — процес довгий. Тому і неефективний :-(
 

Тримаймося! Перемога МУСИТЬ бути наша!

Dlaczego?

Це запитання в першу чергу адресується дівчатам. Бажано активним користувачкам соцмереж.

Розкажіть мені тупому:

Психологічний тест горами

Новий 2015 рік мені пощастило зустріти в Карпатах. І от в один з днів ми, щоб не сидіти в хаті, пішли прогулятися до пам’ятника Захару Беркуту.

І десь на підході до вершини непомітно поділилися на дві групи: одна пішла дорогою, а інша подерлася навпростець. До вершини добралися одночасно.

Так ото в мене питання: